Фізична особа-підприємець (ФОП), особливо на спрощеній системі оподаткування, часто сприймається як зручна та безпечна форма ведення малого бізнесу. Простота реєстрації, легкість у податковому обліку, можливість працювати без найманих працівників — усе це робить ФОП привабливим інструментом для фахівців різних галузей. Водночас багато хто не замислюється над тим, що за цією видимою простотою приховані неочевидні ризики. Частина з них не настільки очевидна, як здається, особливо в умовах війни, змін у податковому регулюванні та активізації перевірок.
Одним із перших джерел ризику є питання податкового резидентства. Законодавство чітко визначає: ФОП на єдиному податку не може бути нерезидентом. Відповідна норма закріплена в пункті 291.5.7 Податкового кодексу. На практиці це означає, що втрата статусу податкового резидента автоматично тягне за собою втрату права перебувати на спрощеній системі оподаткування. І хоч чинне законодавство не містить прозорої процедури визначення моменту втрати резидентства, податкова може вважати, що він настав ще кілька місяців тому — заднім числом. Відповідно, всі доходи, отримані у статусі "недопустимого" платника єдиного податку, будуть донараховані за ставками загальної системи (18%) з відповідними штрафами.
Ще складніша ситуація виникає у випадках, коли ФОП довго перебуває за кордоном. В умовах масового виїзду українців у 2022–2023 роках це питання стало особливо актуальним. Якщо особа фактично проживає за межами України, не має тут центру життєвих інтересів, податкова може кваліфікувати її як нерезидента, навіть без припинення ФОП у реєстрах. У результаті ФОП продовжує працювати, укладати угоди, сплачувати єдиний податок — але за законом це вже порушення, і за наслідками може бути донараховано податки за останні кілька років.
Окрема категорія ризиків пов’язана з територією реєстрації. Якщо ФОП зареєстрований у населеному пункті, що тимчасово окупований, це автоматично вмикає дію пункту 26.10 Перехідних положень Податкового кодексу. Він передбачає, що сплачувати податки за такого ФОП повинен замовник, тобто контрагент. Таким чином, якщо компанія укладає договір із ФОПом, зареєстрованим, наприклад, у Криму або в частині Запорізької області, і перераховує йому кошти, то податкова може вимагати, аби замовник додатково сплатив ПДФО і військовий збір. При цьому даний ФОП може цілком сумлінно як отримати статус платника єдиного податку так і сплачувати цей податок. Бухгалтерські програми автоматично не надають жодних попереджень.
Ігнорування цих деталей не звільняє від відповідальності. З погляду контролюючих органів, замовник повинен був самостійно переконатися, що його контрагент не зареєстрований на окупованій території й має право працювати на спрощеній системі. Це створює парадоксальну ситуацію, коли навіть сумлінний бізнес може стати порушником. Адже, логічним було б превентивно не дозволяти ФОП бути на спрощеній системі при проблемі з адресою реєстрації, ніж через певний період часу після накопичення «помилок» приходили з перевіркою і вимагати доплатити податки у замовників цього ФОП.
Судова практика в цьому питанні ще не сформувалася остаточно, але тенденції є. Суди часто стають на бік податкової, визнаючи, що відповідальність за вибір контрагента лежить на платнику. Таким чином, уникнути фінансових втрат можна лише шляхом постійної профілактики — перевірки, аналізу, правового аудиту. Необхідно виявляти обачність, навіть коли здається, що все зрозуміло: ФОП, єдиний податок, договір, рахунок.
Простий ФОП, на жаль, не завжди означає прості відносини. Під поверхнею формальної легкості — юридична складність, яка потребує уважного ставлення та регулярного моніторингу. У сучасних умовах навіть дрібні недоопрацювання можуть призвести до суттєвих фінансових наслідків — і як для самого підприємця, так і для його клієнтів.
