З 28 серпня 2025 року Господарський кодекс України (далі - ГКУ) офіційно втрачає чинність — відповідно до Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об’єднань юридичних осіб» від 09.01.2025 № 4196-IX. Після цієї дати регулювання договірних відносин України сповна перейде на Цивільний кодекс України (далі - ЦКУ), а також профільні закони й підзаконні акти. Це створює нові виклики для бізнесу, юристів і громадян, які мають переосмислити підходи до укладення договорів: починаючи від визначення їх істотних умов, до моменту укладення та процедур зміни або розірвання.

Зі скасуванням ГКУ припинило існування і саме поняття господарського договору, яке відрізнялося від цивільно-правового не лише за змістом, а й за підходом до укладення. У межах господарських відносин сторони були зобов’язані обов’язково погодити такі істотні умови, як предмет, ціну та строк дії договору — без цього договір вважався неукладеним. Натомість у цивільному праві діють інші принципи.

Згідно зі статтею 626 ЦКУ, договір — це домовленість між двома або більше сторонами про встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Відтепер саме це твердження стає ключовим для визначення юридичного характеру угод. Відповідно до статті 638 ЦКУ, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов. У тій же нормі зазначено, що до істотних умов належать:

- умови про предмет договору;

- умови, які прямо визначені законом як істотні або є необхідними для договорів відповідного виду;

- усі умови, щодо яких хоча б одна сторона наполягла на їх включенні у договір.

Тепер, через відсутність спеціального господарського регулювання, тлумачення понять істотності вимагатиме більш уважного опрацювання правової природи конкретного правочину, виду договору та особливостей правовідносин між сторонами. Приміром, у договорах поставки, будівельного підряду або ліцензійних договорах можуть існувати специфічні істотні умови, які прямо передбачаються іншими законами – такими як Закон України «Про публічні закупівлі», Закон «Про авторське право і суміжні права» тощо.

Також, як приклад, за «застарілим» законодавством ГКУ, а саме ст. 284 для договору оренди істотними були: об'єкт оренди, строк, розмір орендної плати з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу. Якщо розглянути норми ЦКУ щодо договору найму (оренди) житла, то істотні умови чітко не визначені, а закріплюються лише щодо договору оренди житла з викупом.

У світлі зазначених змін підвищується значення принципу свободи договору, закріпленого в статті 627 ЦКУ. Це означає, що сторони можуть погодити будь-які умови, не заборонені законом. Проте необхідно чітко фіксувати, які саме з них є істотними для сторін, оскільки лише узгоджені істотні умови роблять договір укладеним. У практичному сенсі доцільно в договорах прямо вказувати: «Сторони домовилися визнати істотною умовою…» – це мінімізує ризики судових спорів. Також є доцільним вказувати в договорі - «Сторони дійшли згоди з усіх істотних умов», що допоможе уникнути різного тлумачення та неузгодженостей.

Таким чином, скасування ГКУ не просто юридичний факт, а структурна зміна договірної моделі, яка вплине на всі без винятку сектори бізнесу. Визначення істотних умов договору тепер значною мірою залежатиме від обізнаності сторін, коректності формулювань і правової чіткості. У новій реальності договір стає не просто формальністю, а інструментом ризик-менеджменту і правової передбачуваності. Отже, варто вже проаналізувати наявні договори та можливо внести корективи або перезаключити з урахуванням цих змін.