Скасування Господарського кодексу України (ГКУ) стало однією з наймасштабніших реформ у сфері приватного права за останні десятиліття. Відтепер уся договірна діяльність бізнесу переходить під регулювання Цивільного кодексу України (ЦКУ). Це означає відмову від поділу договорів на «господарські» та «цивільні», і, відповідно, зміщення акценту з державного контролю — на автономію волі сторін. Для бізнесу це не лише можливість, а й нова зона ризику: тепер саме формулювання умов у договорі стає основним джерелом прав і гарантій сторін.
ГКУ містив окрему главу про поставку, де детально регулювався її строк, порядок погодження специфікацій, відповідальність за прострочення або неповну поставку, а також скорочені строки позовної давності для товарів неналежної якості. Зі скасуванням цих норм договір поставки втрачає статус «господарського» і розглядається як різновид купівлі-продажу з умовами поставки (ст. 712 ЦКУ).
Після скасування ГКУ договір поставки втрачає спеціальне правове регулювання. Відтепер кожен бізнес повинен: оновити шаблони договорів; вилучити посилання на ГКУ; детально прописати всі умови — строки, специфікації, санкції, механізм вирішення спорів. Якщо залишити договір у старій редакції, суд або податковий орган може тлумачити його виключно за ЦКУ — що суттєво звузить права сторін.
ГКУ виділяв агентський договір як окрему конструкцію, де агент діяв від імені та/або за рахунок принципала, мав визначений порядок звітності, оплату винагороди та підстави припинення договору. У ЦКУ такого договору не існує.
Після скасування ГКУ агентські відносини доведеться будувати через інші інститути ЦКУ:
- договір доручення — якщо агент діє від імені принципала;
- договір комісії — якщо агент діє від свого імені, але за рахунок принципала;
- договір про надання послуг — якщо агент не є представником, а виконує певні дії.
Тож бізнес має або перейменувати агентські договори (наприклад, у «договір про представницькі послуги» чи «договір комерційного представництва»), або чітко описати їх змішану правову природу. Обов’язковими мають стати розділи про звітність агента, винагороду, строки оплати, порядок одностороннього припинення договору тощо.
Юридичний аутсорсінг і перевірка договорів.
До скасування ГКУ договір про спільну діяльність визнавався господарським договором, що укладається для досягнення спільної мети без створення окремої юридичної особи. Після змін такі відносини повністю регулюються ЦКУ, де відповідно виділяються дві конструкції — договір про спільну діяльність та договір простого товариства.
Фактично бізнес і надалі може укладати подібні договори, але тепер вони набувають цивільно-правової природи. При цьому податкові наслідки залишаються ті самі: згідно з п. 64.6 Податкового кодексу України оператор спільної діяльності повинен бути зареєстрований у податкових органах як окремий платник із власним обліковим номером.
Багато інших видів господарських договорів втратили спеціальний статус, проте зберегли правове регулювання у ЦКУ або спеціальних законах. Так, наприклад, договори контрактації, складського зберігання, міни (бартер), лізингу залишаються чинними, але застосовуються загальні норми цивільного права. Договори підряду для держзамовлень, оренди державного майна, концесійні угоди та аудиторські договори регулюватимуться окремими законами.
Після скасування ГКУ оцінка дійсності договорів повністю переходить у площину цивільного права. ЦКУ зберігає поділ правочинів (договорів) на нікчемні та оспорювані, водночас закріплюючи чітку систему вимог до чинності договору. Відповідно до ст. 203 ЦКУ правочин має відповідати закону та публічним інтересам, бути укладеним дієздатними особами, ґрунтуватися на вільному волевиявленні сторін, дотримуватися встановленої форми та бути спрямованим на реальне настання правових наслідків. При цьому встановлюється презумпція правомірності правочину: договір вважається правомірним, доки його недійсність прямо не передбачена законом або не встановлена судом. Саме тому відсутність у договорі всіх істотних умов після скасування ГКУ не означає його автоматичної нікчемності. Згідно зі ст. 638 ЦКУ договір вважається укладеним за умови досягнення згоди щодо істотних умов, визначених законом або заявлених сторонами, а за її відсутності такий договір визнається неукладеним, а не недійсним, і не породжує прав та обов’язків сторін. Нікчемність договору настає виключно у випадках, прямо передбачених ЦКУ (зокрема, ст. 203, 215 ЦКУ), і пов’язується з порушенням базових вимог до змісту, волі та дієздатності сторін, настання правових наслідків договорів, прав дітей батьками, а не з формальними недоліками структури договору. В інших випадках йдеться про оспорюваність правочину, яка потребує судового підтвердження.
Після 28 серпня 2025 року всі посилання на ГКУ в чинних договорах втрачають юридичну силу. Тому доцільно провести ревізію договорів: вилучити згадки про ГКУ, оновити визначення термінів, а також конкретизувати істотні умови. В іншому разі існує ризик, що суд у разі спору тлумачитиме умови виключно за нормами ЦКУ, навіть якщо сторони мали на увазі інші домовленості.
